Чому я водовоз

Вчора поїхав по воду за місто. Для тих, хто не знає - в Єкатеринбурзі водопровідна вода підходить тільки для змиву в унітазі. Тому всі мешканці цієї славної промислової діри, під гордою назвою Єкатеринбург, які піклуються про своє здоров'я, їздять за місто по джерельну воду або купують її, де знайдуть. "Джерело пам'яті" - так називається місце, де я з задоволенням для себе і моєї коханої дівчини беру воду - є досить красивим місцем нашого Уральського брудополігона. Заміська звивиста траса, уральський сосновий ліс, дерев'яні "брами" з вирізаною назвою джерела, стометрова (або більше, не пам'ятаю) доріжка в лісі, викладене камінням джерело - романтика. Під'їхав я до "воріт", припаркувався. За мною підкотив президентський автомобіль (імені Володимира Володимировича Путіна) або просто Волькс Ваген Пассат. Колір - яскраво-білий. Місцями жовто-білий. Бойове минуле автомобіля продивлялося крізь фарбу. Номери - сині з білими літерами. Я до таких номерів ставлюся, м'яко сказати, з нелюбов'ю і побоюванням. Ну й добре ... Пішов по воду, набрав всі каністри. Взяв майже всі (залишилося тільки дві). Відповідно, вирішив зробити дві ходки, не надриваючись особливо. Ну і пішов я з коханою (її не навантажую - стане ще в нагоді)! Тим часом у джерела залишилися два мужика з ВВП - у віці, спокійні, не у формі (коротше, гідно і без понтів - вони вже всім і все довели за своє не коротке життя). Підходжу до стоянки, починаю нарікати: "От у ментів Пассат, блін, тонований. А чому мені не можна, я теж буду їздити так. А даїшникам так і буду пояснювати - ваше начальство їздить тоноване, мені теж не хочеться пику свою всім на огляд виставляти ... " Ну і все в такому дусі. Говорю я не голосно, з образою в голосі, і тільки для вух моєї коханої, яка тільки поблажливо посміхнулася і сказала: "У них дозвіл є!". Я відповів, що мені це до лампочки і розтоновувати свою ластівку ні в якому разі я не збираюсь. Поставив каністри в багажник, залишив ненаглядну в машині і пішов один за каністрами, що залишилися в лісі (забув сказати, що ще однією визначною пам'яткою джерела є величезна кількість комарів, хоча, відмахуватися від них повними каністрами навіть весело - тому, щоб мою красу НЕ загризли кровожерливі , або я ненароком не огрів її повної каністрою, моя друга половина залишилася чатувати дітище японського автопрому з лівим кермом). Заходжу в ліс. Йду по стежці до джерела. Назустріч мужики з ВВП, посміхаються мені. Я не люблю, коли менти мені посміхаються - насторожує, чи знаєте, хочеться теж посміхнутися, істерично захихикати і, натиснувши газ в підлогу, зникнути в невідомому напрямку ... Опускаю очі на стежку, типу я зайнятий, настрій ні до біса, критичні у мене, вагітний і т.п. Відчуваю - все одно на мене дивляться, посміхаються .......... і простягають мені ........ МОЇ дві каністри! Я: "Мужики, ви чого?!" Вони: "Да чого тобі йти! По дорозі все одно! Тримай!" Я: "Мужики! Дякую! Ну ви даєте .... " До речі, "Чого" - це теж пам'ятка Уралу ... Взагалі, розсипався у вдячностях; зрозумів, що в цьому світі все перевернулося з ніг на голову; захотілося істерично захихикати і сховатися .... Я по натурі людина добра і чуйна, допомагаю людям теж як можу. Але щоб мені добром сторонні так відповідали - не пригадаю. Додому поїхали за ними. Вони теж в місто. Швидкість не порушували. На в'їзді в місто - пост. Я ближче до синіх номерів прилаштувався (вже почав звикати, напевно). Даїшнаків проїхали "хором-паровозом". І роз'їхалися в різні боки. Висновок: є менти, а є щури. Мужики, спасибі Вам. Приємно, що є добрі люди на землі. Напевно, тому і впевненість від них така виходила - вони в себе вірять, і в те, що вони нормальні й чуйні ЛЮДИ. Удачі всім. Copyright © Auto.ru і Тараскін Роман http://www.story.auto.ru/story/436.html